Як пробивається сонце,
хмари розбити не в силах,
так пробиваються люди
у мирських своїх справах.
Ремствують на день прийдешній,
шукають захисту там і тут,
борються за виживання
своїх не жаліючи потуг.
Багато чи нам в житті треба?
Серце жалійте, друзі,
воно, як міряло ліворуч,
його забувати не можна.
Воно терпить і копить,
нашу виміряючи Суть,
хороше не забуде,
направить на праведну Путь.
Чого ж хочемо ми від Життя?
Щоб в Житті була любов,
щоб раділи життю діти,
і у венах кипіла кров!