То зливи, то сніг, то хуртелиця з вишень
На землю, на голови під парасолями…
Ми ж спостерігаємо зміни ці лишень –
Бо є перехожим відлунням між зорями.
Рушаємо в простір без мап і супутників,
Навпомацки стежки між прірвами стелимо,
Крокуємо вдень, спочиваючи в сутінках,
Або навпаки продираючись в темряві.
Не маючи часу – його ми втрачаємо
По крихтам, крижинкам в долонях ненависті,
Ламаємо долі і очі печалями
Вкриваємо наче від цього осяється
Наш шлях криголамний, засвітяться вогники,
Що стежки чумацькі під ноги постелють, та
Ми вітер, що струшує пил з підвіконника
З очима у вічність скляної оселі.
… то
Зливи, то сніг, то хуртелиця з вишень
На землю червоними краплями крише.
26.11.2016р.