це місце, де я народжувалася і вмирала
де годинами дивилась на зірки і плакала чи не щоночі
це місце, де я сміялася і страждала
від якого тікала й куди невпинно повертала
де дорослішала за рік на п'ять років
де використала ліміт половини своїх життєвих уроків
це місце пахне небом і польовими квітами
тримає мене в лещатах, наче магнітами
притягує своєю простотою і непідробним світом
чистота застигла в його жилах гранітом
я там повертаюся до справжньої себе
коли говорю із вітром і небом
це місце, що зіткане з радості й болю
це місце, що випало мені на долю
його я люблю і від нього тікаю
святішого місця від ДОМУ не знаю.
P/S до зустрічі влітку