Напевно шлях той довше суму,
напевно погляд – блиск зірок.
Послухай лише пісню струму
і збережи красу думок…
Чаклунство те – цілющі трави,
медовий присмак вечорів.
Скрип кочетів на переправі,
і тиша поміж яворів…
Як біль та милість, водограєм
очікування впало ниць.
А ми від того щось втрачаєм?..
Напевно музику зірниць,
неперевершені ті речі,
що промовляють знов вуста
і крик тужливий, крик лелечій,
а далі…далі…німота…
***
Наверное, длинней дорога грусти,
а взгляд поярче отблеска звезды.
Послушай, как поёт ручей сочувствий,
те мысли, будто первые цветы.
В целебных травах волшебство отвара
их привкус мёда вечер оценил.
Услышь уключин скрип на переправе
и тишину, что явор закружил…
Как боль и милость, чьё-то ожиданье
вновь с силой водопадом пало ниц.
И что же мы теряем?.. Как признанье,
загадочная музыка зарниц,
божественные речи /средь рутины/,
что издают желанные уста
и, в выси крик тоскливый журавлиный,
а дальше?.. дальше только – немота…
02.02.2017