слухай мене, як море.
грайливе, бездонне море.
і став мене на повтори,
коли того хочеш сам.
я буду тобі віршами,
захочеш - то стану піснями,
та тільки даруй почуття,
які притаманні нам.
оті, що завжди дуже чуйно
чіпляють душевні струни,
і зрідка бувають буйні,
і не шкодують нас.
стріляють - то прямо в серце,
а душать - червоним перцем,
і зрозуміло, що все це
даремно вбиває час.
оті дрогоцінні хвилини,
незаймані, наче перлини,
які готували нам зміни
і розпалили нас.
палали такі вогнища,
що навіть зламали тишу,
мені цікаво - навіщо
вбивати такий резонанс.
нехай би собі палало,
чи ж нам почуттів замало?
та й хоч би воно вбивало!
аби поєднало нас.
навіки до одного. щільно,
без пам'яті, доскону, вірно.
хоч як би було повільно,
та щоб закрутило враз!
щоб я би була твоїм морем,
в якому ти знайдеш опору,
і щоб нам позаздрили зорі,
що з неба сліпили нас.
і щоби недарма стріляли,
за струни, за душу чіпляли!
і там, де нас не зламали,
ми гордо станцюємо вальс!