Коли на фініші стоїш,
Минуле душу розриває
І серце, наче гострий ніж,
Повільно навпіл розтинає.
Пташками молоді літа
Відщебетали, відспівали.
Далебі істина проста:
Уже позаду всі вокзали…
Вони лиш в спогадах, на жаль…
У вирій літо відлетіло.
В душі заскиглила печаль,
Зів’яло, наче квітка, тіло…
Я – не людина. Ветеран…
Ох як таких не любить влада!
Й хоча навіює дурман,
Брехнею тхне її бравада.
Мовляв, турбується про нас.
Та маєм дірку від баранки…
–Вам ліків хочеться, ковбас?
Та це, – регоче, – забаганки!
Пенсійний фонд у нас так схуд,
Що в ньому лише з маком дулі…
Безсилий тут і Божий суд.
Тож дослухайтесь до зозулі.
Чомусь заціпило її?
Не має наміру кувати?
Залишилися, певне, дні.
А ви про пенсії, зарплати!..
… Тому й бідує сива рать.
Всіх поглинає світ жорстокий.
А владі на людей начхать,
Танцює польку «На всі боки»*.
*Назва веселого танцю