здавалося, я бачила весь світ,
я думала, що маю все, що хочу,
але це все - неначе уві сні.
сьогодні мене ваблять твої очі.
ці теплі наші червневі ночі
і щастя, від якого хотілося загубитись,
нещадно втрачали контроль,
та не знали, як від цього пробудитись.
ці шалені дні та міські вогні -
я відчувала себе маленькою дитиною.
і ніби на планеті ми були одні
з моєю найдорожчою у світі людиною.
чи кохатимеш ти мене, коли я втрачу свою чарівність,
коли нічого не залишиться, окрім понівеченої душі,
коли не матиму я цю дитячу нвївність,
коли у серці ітимуть холодні дощі,
коли краса перетвориться на гніль,
коли юність піде у відставку,
коли тіло вже не пахне, як ваніль,
коли читатиму я знову "замок" кафки?
я точно знаю, що кохатимеш,
і я не знаю в чім тут справа,
це найдорожче, що в цю вічність матимеш
і тільки ти отримаєш це право.
я розфарбую світ твій, як свою картину,
спрямую янголів - настане нова ера,
перетворюсь на річку сильну та невпинну,
це ж ти моя окрема гідросфера.
ти ж будеш поруч і тоді, коли зрадливі зморшки
торкнуться мого гарного обличчя?
і я не сумніватимуся ані трошки,
що не настане моя старість, як самотній відчай.