Shall I compare thee to a summer;s day?
Thou art more lovely and more temperate:
Rough winds do shake the darling buds of May,
And summer;s lease hath all too short a date:
Sometime too hot the eye of heaven shines,
And often is his gold complexion dimmed,
And every fair from fair sometime declines,
By chance, or nature;s changing course untrimmed:
But thy eternal summer shall not fade,
Nor lose possession of that fair thou ow;st,
Nor shall death brag thou wand;rest in his shade,
When in eternal lines to time thou grow;st,
So long as men can breathe or eyes can see,
So long lives this, and this gives life to thee.
1 варіант
Я з літнім днем тебе не порівняю –
Помірна ти й прекрасна наче, квітка.
Не вітер грубий, що бруньки бува збиває,
Чи літо, що закінчується швидко.
Нам часто небо шле надмірну спеку,
Стає похмурим все в такі хвилини,
Тоді прекрасне відчуває небезпеку,
В природі настають серйозні зміни…
В тобі ж нехай не зникне сонце й літо
І все прекрасне, чим ти дихаєш й живеш,
А смерть не матиме від влади навіть й сліду,
У вічних лініях часу ти проростеш!
Серед живих ти будеш до тих пір,
Поки в людей є слух і гострий зір!
2 варіант
Я б порівняв тебе із літнім днем,
Та ти прекрасніша і більш помірна:
Ніж грубий вітер, що зриває під дощем
Бруньки травневі, гарні й непокірні.
Чи з небом, що буває непідвладним,
Показує затемнене обличчя,
І спалює дотла усе нещадно
В страшному переможному величчі.
Ти не така. І хай те вічне літо,
Живе в тобі й ніколи не зникає.
Щоб не могла б і смерть колись згубити
Душі твоєї, що ясніше сонце сяє.
Хай слух людський і їхні гострі очі
Красу цю бачать вічно, я так хочу.