Thinking of oranges from Spain
whose flesh is more fragrant
than mine ever was*
Diane Wakoski
Намагаючись вловити, чим пахне моя шкіра,
тицяюсь носом у свій зап'ясток.
У ніс б’є запах крему із пучок,
яким я щойно помастила п’ятки.
Тил передпліччя лоскоче моє лице волосками,
він прохолодний і увесь у ластовинні.
Зсередини рука гаряча і біла.
Я не можу зрозуміти свій запах.
Я просто його не відчуваю.
Я сиджу, вмостившись у кріслі з ногами,
чекаючи,
щоб висох крем на п’ятках.
Моє передпліччя спочиває на моїх губах, і
я думаю про чоловіка, що одяг би у слова мій запах.
Що відчував би мою шкіру.
Що відчував би мене шкірою.
Чи могла б я оцінити тонкошкірого чоловіка?
Чи Уайльд у подобі сера Генрі правий, і
жінки потребують домінування над ними?
Може б я йому дозволяла домінувати, тому що він би поклонявся моїй шкірі?
Чи може домінувати той, що поклоняється?
Чи може він апріорі займає humble position?**
Я думаю, як шкода, що не можна обожнювати ні чоловіка, ні жінку.
Тоді він/вона перетворюється на бога/богиню.
А боги/богині, звісно, зникають,
і нікому невідомо, де вони.
*Думаючи про апельсини з Іспанії, чия плоть ароматніша за мою коли б то не було. Дайан Вакоскі
**принижене, скромне, смиренне положення