Томління душі
замучило зовсім.
Без тебе відлічую
дні, миті, години.
Адже, ми живемо
не на чужій Планеті,
а дихаємо одним повітрям
улюбленого міста,
в голодній ночі,
хоч у Всесвіт
обпаленим серцем кричи.
Що посієш, то і збереш.
У ночі, душу гірко стиснеш,
думки вголос кричучи,
не танучи в собі.
Життя проходить і
ніхто над ним не владний,
борг же його платежем
червоний.