Тихо пихта осенью кренилась:
парню, видно, поветруля снилась –
девушка аж из-за перевала,
по ярам – тропинкам пробегала,
зелен – зельем склоны засевала,
сердце у красавца замирало.
Летом всё шутила, завлекала,
слов чудесных сказано немало,
осень в слякоть грусть – тоску посеет,
чьё ж объятье в холод сей согреет?
Поветруля скрылась за утёсом,
как давно её не видел кос он,
все пропали милые следочки,
склон укрыли буковы листочки.
Он о прошлом думает, тоскуя…
Где ты ныне бродишь, поветруля?..
13.02.17
=================================
Мандри повiтрулi, Василина Иванина
Восени журилася ялиця:
легіньови повітруля сниться-
дівчина аж ген з-за перевала,
по плаях та зворах мандрувала,
зелен-зіллям засівала схили,
легіньове серце прихилила.
Вабила все літо, жартувала,
слів ласкавих мовлено чимало,
та сльота осіння тугу сіє,
чи ж обійми в студінь цю зігріють?
Щезла повітруля у бескидах ,
вже легінь давно її не видить,
не зосталось жодного слідочка,
вкрили схили букові листочки.
Він у спогадах вертається в минуле...
Де ж блукаєш, люба повітруле?..
..........
http://www.stihi.ru/2017/01/02/8591
--------
Поветруля - мифическое существо, дочь ветра, похищающая сердца юношей.