Ось ця вічність – це спогад, це сила знемоги,
це кохання цілюще, безмежна любов.
Не забути той день і ту нічку небогу,
буде літо з весною, буде сонце і сон.
Завше пам'ять вишукує біль і страждання,
Завше сльози змивають сивий попіл стихій.
Передоднем збулось твоє щире бажання,
ніч покрила його шовком ніжним із мрій.
Серце б'ється в журбі, жде причастя щомиті.
Насолода, як спрага, як жагуче чуття
і шануються зорі для нас в оксамиті,
і підморгує місяць з довірою для
зачарованих злив, роздоріжжя і долі,
перевершених слів, тайни кожного дня.
Де розлився чарівний запах ніжних магнолій,
кришталем віддзвеніла наша ніч – бісеня…
*****
Вот эта вечность – эта память , боль, усталость,
благоволение, безмерная любовь.
День не предаст забвенью ночи шалость,
весна случится с летом , солнце, сон.
Воспоминания, как отзвуки страданья –
смывают слёзы серый пепел верст
и, чтоб в канун сбывались все желанья,
ночь нас укрыла нежным шелком грёз...
В печали бьётся сердце, ждёт причастья,
а наслажденье – жажда, душ тепло,
вновь бархат неба станет в звёздах ярче...
А месяц, подмигнув, забыл про зло,
про полог ливней, волшебство историй,
желанных слов и тайн в рожденье дня.
Не утонуть бы в запахе магнолий,
росой хрустальною в ночи звеня…
14.02.2017
вдохновение здесь: http://www.stihi.ru/2017/02/13/585