(Із спостережень поета)
Прийшов раз козарлюга до крамниці.
А там такі красиві продавщиці!
Розгублено повів на них очима:
–Це царство німф чи дочки херувима?
Можливо, тут знайду свою єдину,
Яка подасть не гарбуза, – хлібину?
–А гроші є? – запитують красуні. –
Ми ж, бачиш сам, не кукли Чуні-муні...
–Та не сліпий, – сміється гість блудливо, –
Грошей, на жаль, залишилось на пиво…
–Це не для нас, – у відповідь дівчата, –
Шукаєм в женихи банкіра-тата …
… А поруч проїжджають мерседеси.
У ресторанах – принци та принцеси,
Заморські й вітчизняні баронеси,
Накачані в спортзалах геркулеси.
Костюмчики та сукні – закордонні,
Годинники, прикраси також модні.
П’ють кращі вина, коньяки, шампанське,
І віскі (не якесь!) американське!
Проблеми ж України – не на часі,
Їх не хвилює горе на Донбасі…
Таке життя.. . Жирують мільйонери,
Простим жінкам – вони не кавалери.
Отож дівчатам, що стоять в крамниці,
Вже не пробиться в леді чи цариці.
Їх мрія про багатого банкіра -
То крах душі та до людей зневіра.
Плететься, звеселівши, козарлюга.
Опісля пива зникла з серця туга.
Та що подієш? Він же – волоцюга...
Роботу втратив… А на фронті – друга…
Кудись поділась у добро надія.
Ну не життя, якась щизофренія…