з хмари, як з пiд лоба зиркає місяць,
тихо навкруги, тільки біліють стовпи,
тепер тут герої сплять завжди,
росте туман, лежать бiйцi,
а вдома, потихеньку, сльози ллють,
стоять чорні горби на сніжному тлі,
я і ти наступні загинемо на війні,
хтозна скільки отримають ще барищів...
а сонце високо, майорить прапор,
охайно стоять свіжі горби
лежать бійці в обiцянiй землі
двісті посмішок, чотириста очей,
на двох квадратних метрах,
без лютi дивляться на нас,
кілька сот людей даремно чекають дiтей.
16. 02. 17