В степу вже не зустрінеш скіфську бабу,
Що спокій степу ревно берегла.
В музей забрали кам'яну незграбу,
Щоб до віків грядущих дожила.
Коли б та баба вміла говорити,
Ото б дізнались внуки таємниць:
Як воювали скіфи, йшли ординці,
Про дзвін козацьких шабель-блискавиць.
Вона б життя розкрила таїну –
Тепер стоїть в сувоях туману.
Нудьгує баба, певно, по степах,
По їх роздоллі, запахах духмяних,
По вітерцем розказаних казках
І по хмарках від сонечка рум'яних.
Там, де стояли баби-маяки,
Тепер шляхи широкі простяглись.
Відомі їй і дальні береги,
Бо мандрувала по світах колись.
Тепер за нами стежить з інтересом,
Можливо, що й дивується вона.
Залізні коні – явища прогресу –
Та й чи одна у світі дивина.