Яри повінчані з туманом,
Вінком біліють вдалині,
А ти тепер - зализуй рани
Та не втопи душі в вині.
Петлю мобільну обірвала,
Та тим на шиї затягла...
То може Бога не вблагала?
Чи може грішною була?
Чи може вірно не кохала?
Чи мало віддала тепла?
Образою кохання стало...
Тебе - нема...колись - була...
Образа у вечірній сукні,
А на очах її вуаль,
Хай вечори твої наступні,
Навічно викреслять печаль.
І смійся тільки не сльозами,
Танцюй...та тільки не з журбою,
Хай спокій лікарським бальзамом -
Навік залишиться з тобою...