У щирих у думках у своїх напевне знаю-не зустрінемось ми більше
Але все тішуся надією, складаю план якийсь і ти приходиш в сни
Непроханий, але, такий жаданий… як раніше
Гість мій коханий! Чи прокинуся колись? Від марева …. Я одержима
Причарував мене білявий звір колись і вигнати з душі тебе не сила
Піди вже! Геть! Благаю, хоч на мить! Я в Бога запитаю-винна в чому?
Старий, мабуть напише мені лист і покладе на річку білий човник
Ніколи стрічка більше не впаде в твої долоні, шовковиста змійка
За тим корабликом-листом пливе, здогнати силиться, пірнає стійко
Не плине вже до тебе… Бо так треба…
Треба мовчати та терпіти, Чекати мабуть, що колись…
Облиш! Облиш Олено! Бійся себе!
Своїх : « А може..», Ні не треба!
Не буде вже! Вже брязкальце розбите! Тільки ніж..
У серденьку стирчіть
Забув колись, пішов не витягнувши списа
Блакитноокий мій гульвіса!
Дарунок цей тобі мольфар заговорив
Напевне! Так! Приворожив!
Бо легко так було з тобою поруч!
І навіть коли ти дражнив
Я відчувала силу й поміч!
Натхненно шуткувала і всміхалась!
Та дівчинкою почувалась…
Майстерно відражала, відбивала!
Тобі ж це так подобалось, бувало..
Бувало і таке колись…
Годі вже у безлуння голОсить!
Так… напевне на сьогодні досить!