Зустрів знайому нещодавно
І зняв з повагою кашкет:
– Пардон,– кажу, – шановна панно,
Чи упізнали мій портрет?
Та зупнилась, помовчала.
Завис "комп'ютер голови"…
–Пробачте, вас не упізнала,
Напевне, помилились ви?
Сказала це й пішла, мов пава.
А я дивився їй услід
І зажурився... Кепська справа,
Був ого-го!.. Сьогодні ж – дід...
Раптово жінка повернулась:
–Пробач, мій друже, за склероз!
І щиросердно посміхнулась, –
Весняний авітаміноз…
... Ще довго з нею розмовляли,
В далеких спогадах злились.
Раділи потайки й не знали:
Чи ще зустрінемось колись?