Орёл когтями драл плечо страшенно,
печёнку рвал... Но не про это здесь я.
А как тебе жилось тогда, Клемена,
несчастная супруга Прометея?
Ой, можно жить и в пуще, и в пустыне
питаться можно только лишь корою.
Но у скалы той кровь безумно стыла -
ты видела, как он сочится кровью!
и как та кровь лилась, суля кончину,
стекала жертвенно, красна холодна.
Глотала слёзы и брела ты к сыну,
чтоб нянчить своего Девкалиона.
Тоской томиться, жить в глухой пустыне
и ждать, что кто-то в спину засмеётся:
- Вот та, что муж к скале прикован ныне!
злодей он. Кажется, украл он что-то.
Климена
Орел впивався кігтями в рамено,
Клював печінку... Але не про те я.
А як тоді жилось тобі, Климено,
нещасна, вірна жінко Прометея?
Ой, можна жити в пущі і в пустелі
І можна харчуватися корою.
Але коли підходила до скелі
І бачила.... як він... спливає кров,ю!
І як та кров по каменю рудому
Стікає вниз і капає, червона...
Ковтала сльози і брела додому
чучикати свого Девкаліона.
Тужити, ждати, жити як в пустелі.
Чекать, що хтось у спину засміється:
-Це та, що в неї чоловік на скелі!
Він, кажуть, злодій. Щось украв здається