ЛІНА КОСТЕНКО
ПРАЩУР
Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,
коли льоди зсувалися із гір
і ще була не ящірка, а ящір, –
який він був, мій особистий пращур,
неандерталець, вертикальний звір?
А він же був, той дикий, той праперший,
котрий жарину виглядів із хвищ,
на стійбища людинячі приперши
ведмедя із пралютих суктовищ.
Йому іще кохання і не снилось.
Він знав ще, може, тільки букву «р-р-р».
Душа іще нічим не осінилась
І розум був іще кошлатий… Бр-р!
Сліпого духу зарослі дрімучі,
печерна тінь у потолоччі трав,
він ще себе питаннями не мучив,
не каявся, не сіяв, не орав.
У груди сарні вскіплював стрілу
і твердо спав, упоравши ведмедя.
І наче Богу, кланявся дуплу,
Де срібні липи чаділи від меду.
Він з лапи їв. Криваве м’ясо плямкав.
Та в ніч, коли зацвів гіркий мигдаль,
погладив раптом рябомизу самку
і перший в світі винайшов печаль.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
ПРЕДОК
Когда рыдали сосны янтарями
и динозавры нежились в траве,
когда праптицы в небесах шныряли,
а в пралесах охотился пралев,
сходили льдины с гор возле пещер,
не ящерица, ящер был нередок –
каким он был тогда, мой личный предок,
неандерталец, вертикальный зверь?
А он ведь был, тот дикий, прадалёкий,
что уголёк с пожара приглядел,
на стойбища людские приволок он
медведя - в смертной схватке одолел.
Ему любовь тогда ещё не снилась.
Он, может, знал одну лишь букву «р-р-р».
Душа ещё ничем не осенилась,
И разум был ещё косматым… Бр-р!
Слепого духа заросли дремучие,
пещерной тенью в чаще он мелькал,
вопросами себя ещё не мучил,
не каялся, не сеял, не пахал.
В грудь быстрой серне всаживал стрелу
и твёрдо спал, разделавшись с медведем.
Он словно Богу, кланялся дуплу,
где липы мёд вдыхали на рассвете.
Из лапы ел. Он мясо с кровью чавкал.
А ночью, когда горький цвёл миндаль,
погладил вдруг веснушчатую самку
и первый в мире изобрёл печаль.
2017