Невтішно плакав дощик за вікном.
Він бавитись хотів, а всі сховались.
Аж раптом бачу – білочубий гном
Йде по калюжах, весело всміхаючись.
І дощик миттю плакать перестав,
Хмаринкою утерся – і розтанув…
А малюку калюжа ніби став,
Він знай собі кораблики пускає.
Умилось місто, зелень яскравіє,
Земля напоєна – все як нове.
Враз сонечко прогляне, всіх зігріє,
Надії вогник в серці оживе.