Початок осені ,Полтава , рідненьке місто , любий край,
Була сьогодні тут у справах , владнала всі… сміло гуляй.
Я маю настрій пречудовий , ось тільки ноги все гудуть,
То вже роки… каблук високий, ходою тихою ідуть.
А день вирує в повну силу : машини , люди , метушня,
Час не спиняється нітрохи… ось так , бігом , усе життя.
Легенький віє вітерець , на захід сонцє повертає ,
По небу журавлиний ключ хмаринку білу здоганяє.
В маленький скверик заверну, зі школи внука почекаю,
Ми поговоримо про що… про що , сама іще не знаю.
Чекаю вечером дзвінка , коли позвонить він мені ,
Не вистача нам з дідусем його запалу на селі.
Думки рояться в голові , а я милуюсь краєвидом ,
Містечко квітів вдалині , палають барви оксамитом.
Злетілась зграйка голубів , щось порпаються при землі ,
Щебечуть весело птахи , більчата хвастають й собі.
Чекаю в затінку на лавці , крізь віття промінь пробива.
В неперевершеній красі душа сповна відпочива.
Відпочиває і чека , прогледіли доріжку очі ,
Біжить внучок , вже обійма : -Ти погостюєш в нас до ночі?
Я так тебе люблю!... - І я. Що нового , розповідай , в школі?
Навіть від радості сльоза скотилась в мене мимоволі.
Хай доля окриля його і не цурається удача,
Щасливим хай росте дитя . Все… за хвилиночку заплачу.
Скидає сумочку з плеча і з неї зошит дістає:
- Писали вчора в школі твір,
Ось подивись , бабу , що є.
Про маму , донечку твою.
- А ну ж , мені цікаво.
- Я на відмінно написав ,- гортає зошит жваво.
Десятий рік пішов йому , доросліє юнак .
- Уважно слухай : «Мама люба» , - назвав я саме так.
У мене мама наймеліша , вона у мене чарівна .
Немов би квітка на стеблині вона гарнесенька така.
У неї очі світло сині , душа як зірочка ясна.
Рум'яні щічки , як в малини… а посмішка її – весна.
Волосся в неї шовковисте , добра й лагідна така ,
Немов білесенька берізка вся виттончена і струнка.
Гаразд , краплинку лиш сувора , коли не слухаю її ,
Так вміло й швидко припиняє всі пустощі вона мої.
Коли матуся моя поруч- весь світ у барвах розквіта ,
Як та веселка темні хмари яскравим світлом розганя.
А як вона готує смачно , і до торта медовика ,
Сама по собі так нестерпно і просто тягнеться рука.
Лиш пригорнувся – теплотою зігріє завжди так мене ,
Як сонечко в безмежнім небі те променисте і ясне.
Я не стомивсь казати їй як дуже я її люблю ,
І щоб вона не сумувала для цього я усе зроблю.
Вона ж підтримує мене і лиш хороше радить ,
Її я міцно обійму наскільки сили хватить.
Так , то краще слів не підбереш – матуся нам дає життя ,
любов ту й шану пронеси , дитя , з собою в майбуття.
Ту непідробну , таку щиру і незважаючи на те ,
Що вік дорослий із собою нам корективи принесе.
- Любенький, - зошит положив , так щиро посміхнувсь мені,
Солодку булку з маком з'їв і тихо ми пішли собі.
А день вирує в повну силу : машини , люди , метушня,
Час не спиняється нітрохи… ось так , бігом , усе життя.
Присвячується моїй любій донечці Тані 25.02.2017