(Згадка про село Козловка
Путивльського району
Сумської області)
Весною дивина:
Село – немов півострів.
Виходить з берегів
Блакитноокий Сейм.
Природа чарівна
В цей час чекає в гості
Далеких журавлів
І втомлених гусей.
Обабіч, край села,
Розчахнена вітрами
Верба, мов хрест, стоїть.
Їй, певне, сотня літ.
А молода ж була...
Зеленими гілками
Любила шелестіть,
Дивитися на світ.
Тут часто дітлахи
Корівок випасали.
Під пісню солов’я
Кохались молоді.
Місцеві женихи
Красуням обіцяли
Любов на все життя.
Та то було тоді...
Понівечив буран
Оту могутню крону.
В грозу, в півзабутті,
Палала у вогні.
Та рятував щораз
Її сам Бог з полону,
Давав нове життя
Красуні повесні...
...Пригадую завжди
Село те без упину.
Воно враз вирина
Як незабутня мить.
Ось-ось я знов туди
Лелекою полину.
Не забарись, весна,
Вже серденько тремтить...