Вона прийшла на кладовище
у церкві перед тим була...
весна,а вітер так і свище,
що ледве ноги притягла...
Синочку,здрастуй мій рідненький...
вклонилась мати до землі,
цукерок невеличку жменьку
йому поклала на столі...
Хай пташка з'їсть...або дитинка,мого синочка - пом'янЕ...
мою ріднесеньку кровинку...
вже скоро рік, як промайне...
Коли додому повернувся-
зі Сходу, з клятої війни...
як білий світ - перевернувся,
коли зустріла у труні...
Навіщо, я тебе пустила-
на білий світ , моє дитя?
та де ж мені узяти силу-
триматись за своє життя?
Та де ж мені узяти волю-
петлю на шию не надіть?
на тій високої тополі-
перед тобою не висіть...
Була у церкві, мій соколик-
свічки поставила синам,
щоб не спіткала злая доля-
живими віддала війна...
Чужим синам, що там на Сході-
кладуть в труну своє життя,
а смерть шукає та знаходить
їй не відоме каяття...
За упокій душі твоєї
також там свічечка горить,
вона голівкою своєю-
тремтіла...наказала жить...
Без тебе жити, мій синочку...
казала-гріх мої думки,
та як же жити, як не хочу...
наклала б руки залюбки...
Та хто ж тоді до тебе прийде?
твою земельку підгорнЕ
та розповість про свої біди,
в минуле думкою пірне...
Хто свічечку запалить в церкві,
хто пасочку тобі спече...
коли ми разом будем мертві...
плечем лежати у плече...
Спокійно спи , моя дитино...
земля хай пір'ячком м'яким-
розстелиться тобі периною,
щоб сни приходили легкі
Та світлі, Янгол мій єдиний,
хай гріє сонце золоте...
ти все віддав за Україну,
віддав життя своє святе...
Руся Ялинська