Артуру Сіренко і Ганні Осадко
- А ти що знайома з тим професором? – Анічка допитливим поглядом виражає мені недовіру.
- А як же – нахабно заявляю я, і роблю грудь колесом для імпозантності, – І з професором і з товаришом його у Хай-дайс – додаю з виглядом книжника.
- Чого? – тягне Анічка замасковано презирливо, а Левенятко підтримує хазяйку «м’яв?»
- «What? What?” Спитайте у Артурчика . Він, на відміну від Вас, задається зовсім іншими питаннями, – фиркаю у відповідь, відчуваючи що вже хтось тягне мене за вухо.
(Артурчик незворушний у позі лотоса.)
- Меркі, чого ти морочиш дітям голову? – Чую я голос Тата.
- Хай-дайс – це гра у кості, люба, - Тато ніжно кладе руку на голову Анічки. Левенятко дряпається їй на коліна і собі підставляє голову, голосно муркочучи…
- Таа, ну коли вже ти мені подаруєш хоч двійко кісточок? – тягну я благально, тим часом намагаючись залізти у його кишеню, і витягти кісточки, які він положив до рукавів під час обіду.
Лясь!
- А по руках! А по руках! Еч, задумало. Мало тобі кубиків?
- Кубики…Крепс, кекс, …екс…
Задумливо відхожу