Осінь цілує небо-
вогнями жовтих дерев...
кохання вже скоро помре
і повертатись не треба...
Щось запитати хочеш...
мовчи...так буде краще,
я не дивлюся в очі...
і ти не вдивляйся...нащо?
Я хочу забути -той грудень,
зігрітий твоїми вустами...
нехай поболить ще у грудях,
ще трішки та перестане...
А потім прожита драма-
перетвориться на сновидіння,
то наче було не з нами
і з однієї дві тіні-
Різними підуть шляхами...
нікого ніхто не покличе...
кохання - як орігамі...
бува з паперовим обличчям...
Руся Ялинська