Пахли фіалками зоряні ночі...
М,ятою пахли сонячні дні...
мальви рожеві тішили очі...
жовтих жоржин палали вогні...
і пиріжечки чекали пухнасті
під рушником білим ,як сніг...
тихе звичайне ...родинне щастя...
тільки з,являється лиш у ві сні...
мамини руки...вустами б припасти...
зморшечку кожну ніжно зігріти...
хто ж знав, що так швидко минає щастя...
і від журби немає де дітися...
і хочеться з березня вирвати восьме...
бо маму ніколи не привітати...
і буде біль, як пошарпану простінь
душу тобі на шматки розривати...
натисну номер, що не наважилась стерти...
як божевільна затамую подих...
та прошепочу,
як же нестерпно...
серце болить,та
біль не відходить...
вибач мамо,що не встигла сказати...
сама не знаю,чи то може соромилась...
я люблю тебе мамо...без тебе хата-
пусті...невтішні...німі хороми...
вибач мамо,що частіше свята
були не тобі, а друзям даровані
заходжу зараз в порожню хату...
все ,як завжди...та кружляють спомини...
як же тебе не вистачає мила...
ось сукня твоя лежить на полиці...
сумка старенька...шматочок мила...
ти так любила, щоб пахло суницею...
чашка - тобі подарунок на восьме...
ти так раділа дрібниці звичайній...
ось парасолька...що не дочекалася осені...
твого улюбленого кольору чайного...
якось в житті не так , як треба...
та чи у нас хтось питатиме...
коли мами ідуть на небо ...
чомусь відчуваємо себе винуватими...
Руся Ялинська