Скажи мені,
чим вкрилися крила на мОїй спині?
Хто, на них фарбу розпачу вилив і стали важкими, мовби стальні...
Хто поглядом, поміж них (наче ножем) уразив?
Хто словом (слизьким мов змія) навмисне образив?
Хто виливає на них (як тягучу смолу) наклепи?
Та, як тепер в небо злетіти з цієї халепи?
Ні, не кажи... Я знаю...
Це ж лють, крізь мене, чавуном витікає
та дзеркалить усе, від чого душа тікає;
щоб злетіти, під зливами сліз, крила змиває.
Видно, не все можуть змити солоні дощі,
ще рветься слово на поміч, щоб прогриміти в вірші,
влучити блисавкою та в раз той чавун розтопити...
Скажи, ці крила, ще зможуть летіти...
(ХТ 06.03.2017)