Я називаю вірш романтичним,
щоб приховати ніяковість,
окреслити жанр
і
відокремити
мистецтво.
Мені соромно, що я писав колись романтичні вірші.
Не до лиця вони старому воїну.
Я називаю вірш романтичним і вказую дату: такого-то року я мав дурість пропонувати жінці небо.
І де та жінка? Де та усміхнена і ніжна? Кохана. Юнка. – Бабуся у оточенні онуків…(навіть не моїх)
Я називаю вірш романтичним,
пробачте мені таку слабкість.
Я колись відчував? Я хотів дізнатися, що відчувають інші? Вона?
Вона. Вона.
Вона. Я не знаю навіть її імені. (Це так романтично)
Ввічливе кохання до Беатріче, яку я
вигадав.