Висить підкова...
Іржавіє,
Неначе кров раба у тілі.
Нажаль, і слово
Вже не сіє
Надію в душі зачерствілі...
Тож, завтра, - знову
В ярмо. З Богом!
Є звичка – лямку ту тягнути...
Висить підкова
Над порогом...
Ні розігнути, ні зігнути!
А сонце – світить...
Зорі – сяють...
Здавалось би, все – як і треба;
Плодяться діти,
Виростають...
Та... Як і ми,- не бачать неба!..