Сто разів у мене стріляли,
і злим словом убити хотіли.
Довго рани не заживали,
і сльозами очі бриніли.
Скільки падала я в дорозі,
і до крові коліна била.
Скільки вітром хилило додолу,
і зламати життя хотіло.
Тільки я піднімалася знову.
І вся зранена далі жила.
І до слова тулила слово,
та ікони ночами шила.
Надаремно ви так старались,
вам не першим у світі цьому,
захотілось мене образить,
і підняти мене на посміх.
Вся біда що мене не убила,
лиш зробила мене сильніше.
Я живу як раніше жила
вишиваю і пишу вірші.
.
І ікони мої зі мною,
І Господь мене не залишив.
Хай біда іде за водою.
А віршів я іще напишу