***

Коли настає п*ятниця
І немає сил чекати до вечора,
Коли вічність душить тебе
Мов спагетті стару, погнуту вилку.
Знаєш,
Я досі тут.
На окраїні наших шляхів.
У безодні ,дипресії і безвиході.
Кожен мій подих,
Мізерний, крихітний.
Сонце поволі тоне,
Втомилось бути "на висоті".
Пробач , що я була високомірною
І що тусила на твоїй мілині.
Від сьогодні я стану спогадом,
Мій білий аркуш,здряпаний до кісток.
Я не пророкуватиму всесвіту лиха.
Мовчи натисну на курок