Поле

Тебе орати,золотим зерном засівати...збирати пригоршні хліба запашного...дощем умитого...росою похрещеного...а тебе хлопцями засіяли...мужніми...сильними...та кров,ю їхньою окропили...як водою свяченою...

Були роси джерельні...прозорі...червоними стали...
ти співоче було...та стало - удовине...
як від кулі серця українські у землю упали...
розлетівся твій стогін болючий...на всю Україну...
де упали серця-з,явилися маки червоні...
від останнього погляду в небо-волошки з,явилися сині...
а у матері думка пульсує...та б,ється у скроню...
будь живий...будь живий...будь живий-мій єдиний...
і затихли у полі нарешті скажені гармати...
здійнялися у небо білі, як сніг-голуби...
це сини полетіли прощатися з рідною хатою...
а зі Сходу поїхали слідом за ними гроби...
поле,поле...яка вже вона нещаслива...
твоя доля...хотіло хлібів народити...
та посипались "Гради" скажені,та вогняні зливи...
а все тіло свячене твоє - бліндажами порите...
не зерном золотим змусили щиро втішатися...
а дивитись на те, як брат...замахнувся на брата...
не оратися в осінь тобі,влітку не жатися...
тільки мертвих синів від пупа свого відривати...

                Руся Ялинська


Рецензии