Стояла она одиноко,
на краюшке моря стояла.
Волна низко кланялась в ноги,
словно трава, что завяла.
И плакала горько:
- Еести!
Страна ты моя словно весны!
не знала я в жизни бесчестья,
ведь честь для тебя вековечна.
Все мне говорили - красива.
А знаешь, чего я красива?
Ведь ты всех милее и краше.
Где ж счастье, Земля моя мила?
Все мне говорили светла я,
как-будто звезда в небе раннем...
Но на чужбине, Еести,
восход той звезды только ранит.
Еести моя, ах Еести!
я руки ломаю, ломаю.
Без крыльев, поломанных крыльев
я больше уже не летаю.
Стояла она одиноко,
на краюшке моря стояла.
Волна низко кланялась в ноги,
словно трава, что завяла.
В дали корабли чьи-то плыли,
о воздух птиц крылышки били...
Лидия Койдула - эстонская поэтесса ХIХ ст. Койдула - в переводе утренняя звезда
Лідія Койдула на чужині
Стояла самотня жінка,
на березі моря стояла.
Схилялася в ноги хвиля,
неначе трава зів,яла.
І плакала жінка:
- Еесті!
Країно моя чудесна!
Не відала я безчестя,
бо ти споконвіку чесна.
І кажуть, що я вродлива.
Ти знаєшь, чому вродлива?
Бо ти у мене красуня,
земле моя нещаслива.
І кажуть, така я світла,
неначе вранішня зірка...
Еесті! Над чужиною
тій зірці сходити гірко.
Еесті моя, Еесті!
Я руки свої ламаю,
Я руки свої ламаю -
я крила зламані маю...
Стояла самотня жінка,
на березі моря стояла.
Схилялася в ноги хвиля,
неначе трава зів,яла.
Якісь кораблі даленіли,
і крилами птиці шуміли.
Лідія Койдула - естонська поетеса ХIХ ст.
Койдула - в перекладі вранішня зірка.