Десь знайшовся уламок тягучої думки,
десь відсотків із п’ять…ранок тане, як сніг.
Вибира поміжлуння собі візерунки
в сірих хмарах довіри – весни оберіг.
Знову ніч відвела від біди і печалі,
шлейф туману прикрив первоцвіту бутон.
Роси впали до ніг, їм охочім до жалю
дзвони першої зірки, як колись в унісон.
Не мовчи, озовися ти – сповідь докуки,
чорні фарби журби розтушовує сміх.
Зачаровують вечора дивного звуки,
завше знаючи, ким це придуманий гріх.
Ти не квапся, знайди той відсоток довіри,
пустота не до віку…янгол в небі кружля.
Заспокоять в ночі благодаті клавіри
і хвилюючий помах смичка скрипаля.
І як скло…розсипається сповідь зневіри,
знову зоряний розклад інь і янь обере.
Нащо ми безнадію та біль відродили,
чуєш, знову бравує пурпурова «ре».
Досить фальші…цілющі ті чари лікують,
а думки, як метелики жалю і втіх.
Перепрошую біль…тільки їй гармонує
гордовитих горлянок, мов би ніч, глухий сміх.
Ось і наша мета – кришталева прозорість
до небес підійма, зникне спрага душі.
Не питай ти чому не дописана повість
і чому так близькі мені літні дощі?..
*****
Нашла осколок вязкой мысли
и утра тающего вздох –
В межлунье маски, знаки, кисти
и серых туч весны подвох…
И ночи выверты раздумий,
Туман, и в росах первоцвет.
Иллюзий жалость среди судий
и звезд загадочных совет.
А может, исповедь докуки
и растушевка черных строк.
Чаруют дивной ночи звуки –
где грех уже не грех – пророк.
Ты не спеши, доверься лире,
ведь пустота не на века,
и рядом Ангел, лист клавира
и скрипки вечная тоска.
Расклад не нов, в стеклянном шаре
сегодня правят инь и янь.
Зачем же безнадега паре,
где в изобилии бурьян?..
Быть может, хватит этой фальши,
что чары могут исцелить?..
А мысли что?..Всё те же шаржи,
крик горлиц – тоненькая нить.
Елейной лжи и правды помесь,
где неразборчивое жди,
лишь незаконченная повесть
и грусти летние дожди…
18.03.2017
Художник: Алексей Равский