Завжди тут урочисто і тихо,
Завжди квіти пломеніють тут живі.
Тут завжди війни згадаєш лихо,
І солдат, що впали у борні.
Тут трава не зім,ята роками.
Стільки довгих років, стільки літ!
Мати сина плаче за руками,
Що могли б добром усіять світ.
Але руки ті тоді стискали
Міцно свій солдатський автомат,
А вуста, мов клятву, повторяли -
Нам немає вороття назад!
І не відступили. Відстояли!
Полягли в бою за світлі дні...
...І межі немає матерній печалі,
Що палає болем в вічному вогні.