"Растратчик милый, расточаешь ты..."
Вильям Шекспир. Сонет 4
Наприкінці життя я став щедріш,
Даруючи любов близьким та Музам.
Мої роки для мене – не обуза,
І це підтверджує мій кожний вірш.
Не скнара я. Віддати буду рад
Свій спадок весь від матінки-природи.
Так прагнуть оживити бляклий сад
Цілющі, щедрі з небосхилу води.
Угоду сам з собою я давно уклав
Без зиску щоб добро творить віршАми.
Так я живу в спорудженому мною храмі -
Свій час життєвий досі так я витрачав.
Хай залишилось витрачати небагато,
Я не шкодую зовсім про розтрату!