Буває, вбивають боги, буває, вони вмирають
В серцях і душах тих інших, що богами їх вважають
Вони розбивають віру, шукаючи свого щастя
Бояться розкрити очі, в безодню кохання впасти
Там, де зникає ніч, твою любов пізнав, та не зберіг її, не зміг
Як чекати на життя, коли тебе нема, нічого тепер не свято мені
Трапляється бог не знає, що поруч чекає доля
Щезаючи кожної миті у забуття поволі
Вона ж помічає бога, і молить його, благає
Пізнати покірну грішну, якої той бог шукає
Буває, вона для нього, на все в цьому світі ладна
Тремтінням її вкриває від тих думок нещадно
Вони б збудували місто, сповнене мрій напевно
Але так палає тепло, той храм, де чекала – темно…
Там, де зникає ніч, твою любов пізнав, та не зберіг її, не зміг
Як чекати на життя, коли тебе нема, нічого тепер не свято мені