Жизнь, как узкая дорожка,
Всё бежит себе, бежит…
Черной нитки оторочку
Белая меняет вмиг.
Жизнь, как будто карусели,
Вверх несут, то сразу вниз.
И весёлые качели,
Как изменчивый каприз.
Наша жизнь, как тень и солнце.
Серой мышью мы в тени.
А на солнце – как в оконце
Видно всё, чем дышим мы.
Жизнь – вокзал. Вот так бывает:
Остановки, ожиданья,
И движение, и страдание,
И вагоны вдруг кидает.
Жизнь – театр, а мы – актёры.
Декорации и роли…
Трагикомики, суфлёры,
Маски, акты и пароли.
В жизни каждый выбирает
То, к чему ему стремиться.
Видит смысл и цели знает,
Чтобы самоутвердиться.
Лишь когда любим и любишь –
Своё счастье раздобудешь!
190317
Оригинал:
Валентина Козачук
Життя, як вузенька стежка-
Біжить собі і біжить.
То чорна на ній мережка,
То біла спливає вмить.
Життя, як ті каруселі:
То вверх,то відразу - вниз.
Бувають дні веселі,
Були і нема.Відбулись.
Життя,наче тінь і сонце.
В тіні- ми сірі миші,
На сонці-як на долонці:
Видно хто і чим дише!
Життя, як вокзал...Буває
по різні вагони кидає.
Зупинки.Рух.Чекання.
Аварії часом,страждання.
Життя, як театр.Актори,
Маски,акти,суфлери.
Декорації...Ролі.
Коміки. Трагіки. Долі.
Життя - міліард варіацій...
Кожен свою обирає.
Бачить сенс, й має рацію,
ЩАСТЯ у ньому шукає.
Бо кожна людина щаслива,
Коли кохає й любима!