Кажу "Спасибi " долi я своїй,
Що живу у цьому краї синьонебiм ,
Лунає пiсня у душi моїй
Про тебе, краю рiдний мiй, про тебе.
I пiсня та, про ниви, про сади
Та береги, де верби чередою.
Милується там мiсяць молодий
З гаптованою зорями водою
Спiваю я про рiдний свiй порiг,
Матусинi завчасно бiлi скронi ,
Про кiлометри сходжених дорiг
Та огрубiлi батькiвськi долонi.
Ти знаєш про зловiсний грiм вiйни,
Як юнiсть нищить черга автомата,
Яка цiна тiєї тишини
Де схилена в зажурi вiчнiй мати.
I в час, коли свiй кине клич сурма
Про єднiсть приднiстровського народу,
Про те, як кутаеться Днiстр в туман,
Про пам"ять , про загиблих за свободу.
Про сонце я спiваю, про життя,
Про квiти та дiтей, про небо синє,
Про наше , тiльки свiтле, майбуття,
Про моїх дорогих онука й сина
Та посмiшку невiсточки ясну,
Що душу, мов промiнчик зiгрiває,
Як пензлик мiй народжуе весну
На полотнi, як "Мерцiшор" спiває
Зростай в добробутi, садами розквiтай,
Iскрися феєрверком водограю,
Врожаї небувалiї збирай,
Мужнiй та молодiй, мiй рiдний краю
(Людмила Стременовська / Полiщук)