Пробач мені, серце, за кожний удар,
Що від його в грудях так щемить.
Моє небо, сповнене чорніючих хмар,
Дощем хлине, ще одну тільки мить…
І я захлинусь нескінченними хвилями,
Руки наївно до тебе здіймаючи
Над цими жорстокими вирами,
Але ще живучи, але ще пробачаючи.
Пробач мені, серце, за кожний подих,
Що від його в грудях так тремтить.
Моя душа, залита в квітах алих,
Ось-ось загине, ще одну тільки мить…
І я задихнусь бескінечними вітрами,
Поглядом тебе наївно благаючи,
Над цими пекельними вогнями,
Але ще живучи, але ще пробачаючи.