(Муж с женою сидят за столом, он читает газету, она скучает)
Параска: Василю, а ти пам’ятаєш, яка я була молода?
Василь: Була – була!
Параска: А красива яка була?
Василь: Була – була!
Параска: А яких пісень ти мені співав! Пам’ятаєш?
Василь: Співав – співав!
Параска: А яки т имени хустки дарив! Пам’ятаєш?
Василь: Дарив, дарив!
Параска: А…
Василь: От скаженна жинка! Ну чого ти до мене причепилася? Ти исти наварила?
Параска: Наварила!
Василь: Худобу нагодувала?
Параска: Нагодувала!
Василь: А в хати убрала?
Параска: Убрала!
Василь: Так иди но он хоч до куми сходи, побалакай, Куму вид мене привит передай…
(стук, входит Кум)
Василь: А ось вин и сам до нас прийшов!
Кум: Здорово в ваший хати!
Василь: Просимо гостей до хати, просимо сидати!
(обнимаются)
Параска: А…
Василь: Иди, иди сходи до куми!
(Параска уходит)
Василь: Ну що, куме, як життя, що нового?
Кум: Та що, сезон охоты на качок видкриваеться, треба збиратись та ихати!
Василь: А куди ихати?
Кум: Бiля, Киева, на озерах, качви тiєї, ну, як хмари! Повiрите, як
випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять. Оце вчора
приїздила звiдтам одна знайома молодиця, так казала, що її свекровi кум ий казав, що
кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплi мочила, що нема
куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо, га?!
Василь: Поїдемо! Тiльки в мене набоїв зосим трошки!
Кум: А навiщо вам багато набоїв! Та там з одного набою в минулий рiк по 24 качки
били. П'ять набоїв - сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазi.
Важка птиця: бiльш як сто двадцять штук не пiднесете!
Василь: А чого биля Киева… Хиба ж на сухому качки плавають?
Кум: Як "на сухому"?!
Василь: Та там же озера повисихали! Та там за весну й за лiто нiхто навiть i
не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетiло, було, туди
чималенько табунiв, покружились трохи й усi на Носiвку! Чули про Носiвку?!
Кум: Ну, чув.
Василь: Так там з усього Лiвобережжя качки ще навеснi позбирались. Стихiйне
нещастя: соняшники всi потолочили. А на луках через гнiзда трава не виросла: гнiздо на гнiздi, травi нема де рости, - не знають колгоспники,
чим худобу годувати. Нi, коли вже їхати, то тiльки в Носiвку!
Кум: Тю! За жабами?!
Василь: За якими жабами?
Кум: Та в Носiвцi самi жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так
тiльки на Яготин. От там качки...
Василь: Знаю я одного старенького дiдуся, так вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.
Кум: Як же це так?
Василь: А так! Отам на плесi завжди качки є! От, каже, я на острiвець перепливу та в
очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди
прийде сидячих качок бити. Коли так: бачу - пiдкрадається, пiдкрадається...
Б-бах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпака, бо,
думає, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i
додому...
Кум: Ну и дiд…
(cтук в дверь, заходят Грицько и Микола, у Грицька в руках тыква, на шее связка бубликов).
Микола: Пустіть до хати!
Кум: Не пустимо в хату, бо дуже вас багато!
Грицько: От і клята же ж та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну сукню, а вона мені – гарбуз.
Микола: Та нічого, не сумуй, Грицько, мабуть, багато насіння з нього буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.
Грицько: Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер поведуть мене свататись? Я вже чисто замучився.
Чи я, тату, не доріс, Чи я, тату, переріс,
Чи не рублена хата, Чом не люблять дівчата?
Василь: Заходьте, бидолахи, до хати! Що, гарбуза отримав, Грицько?
Грицько: Ну скажить мени, люди добри, ну чим я не жених? Може, й не зовсім гарний, та роботящий. Вже як за щось візьмусь – за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже
обідати люблю! Обідав би до самої вечері, вечеряв би до само сніданку.
Вибереш мене – горя не знатимеш.
Микола: Не хоче вона тебе, - ти роботящий, а вона хоче багатого. Ось я - хазяйський хлопець! Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга зовсим не несеться. Але, зате, бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – не побачиш. Ащо вже худоби! І жуки, і мухи, а що вже комарів – світу білого не видно!
Василь: От брехати горазди…
Кум: Дивчина, мабуть, хоче роботящого, розумного та гарного!
Микола: А мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як п’ять писарів вкупі. Мені б ще таку жінку, як я. А то візьму гіршу –люди сміятимуться. Ви не дивися, що я такий замурзаний, ти мене вмий, причеши, - і можна під вінець шкандибати! А цілуватися я й зараз готов!
Василь: Идить вже звидси, горе-женихи, а то зараз як визьму дрина, та як пройдуся повдовж спины!
(Грицько и Микола уходят)
Василь: Йдемо, Куме, я вам свого борова покажу – ще не скоро його ризати, а вин вже такий добрий, хоч зараз на холодець!
(Тоже уходят, появляются Параска и её кума)
Параска: (стучит) Добрий день у ваший хати!
Кума: У-у, здорово, кумонько, заходь, заходь!
Параска: Ну, як ви тут, моя люба, поживаете?
Кума: Та все добре, слава Богови! А ви як?
Параска: Та так усе гаразд, але и з сусидкою своею Хвенькою обратно посварилася!
Кума: Чого ви з нею ни як не можете мирно жити?
Параска: От же ж – випустила свои гуси в мий город, та й вони поили в мене на корню всю цибулю! Ну як оце витримати?
Кума: Кумедия и з цею Хвенькою! Кумонько, а чим це вид вас так тхне?
Параска: Це мои нови духи, «Запах доярки» называются, це я в интернети по каталогу выписала! Эксклюзив!
Кума: А де ж ви той интернет у нас в сели найшли?
Параска: Як де – в сильский библиотеци!
Кума: Може и мени пийти в ту библиотеку, бо останний раз була ще в прошлому веци, с той поры ще книжки не повернула!
Параска: А в мене вся информация ось тут!
Кума: Ой, яке гарне зеркальце!
Параска: Ни, це не зеркальце, це – диск, электронний носий информации!
Кума: Апчхи!
Параска: Не пидходь близко, а то ще вирусы занесешь! В мене тут вси украински письменники!
Кума: Ось це так техника дойшла!
Параска: Так, кумонько, записуй мою электронну почту: дабл ю, дабл ю, дабл ю, Параска, собака, точка тпру!
Кума: А ти ображатися не будешь, що я тебе собакою називатиму?
Параска: Та ти що! Це в интернети так адреси электронной почты записуются.
Уяви соби, що тепер там и жениха соби знайти можна!
Кума: Треба ж вашои сусидки Хвельки це пидсказати, бо вона бидна нияк не може соби пару видшукати!
Параска: А ото ж!
(входит Уляна)
Уляна: (грустно) Добрий день!
Кума: Чого ти така сумна, доню?
Уляна: (вздыхает) Гарбуза Грицьку всунула… А ведь я його так кохаю – бильш свого життя! И зирку б з неба для нього дистала, на руках би носила, а як тильки побачу, не знаю, що зи мною робиться! Замучила вже його бидного… И не знаю, в кого в мене характер такий…
Параска: От же ж – в кого! В матусю твою – скильки вона твоему татови крови випила, поки за нього замиж вийшла!
Кума: Й не кажи, кумонько! Помучила я свого бидного Хому! От хотила б я, донечко, щоб мий зять був би такий, як твий тато – щоб любив тебе, допомогав би во всёму, слухався б тебе, ну, як мий Хома!
(мечтает, звучит песня про зятя)
Уляна: Хотила я рушника вишити, та немаю гарного узору!
Параска: А пидемо, голубонько, до мене, я тоби дам – я з интеренету яки хоч соби понакачала!
Кума: И оце там е?
Параска: Та там тильки ще нас и з тобою немае, кумонько, а так, все, що хочешь, е!
Кума: Ну, сходи, доню, пройдися, розвийся трохи
(Уходят. Появляются мужчины)
Кум: Так, куме, боров важний, не забудьте нас на холодець приголосити!
Василь: А як же ми без вас!
Кум: А от у мене яка була история минулого року –
«Байка про свиню и хлиб».
- Купив, я, куме, худу свинку – аж щетина дибом!
Та й став ии годувати купованим хлибом.
Розжирила, знахабнила свиня тупорила
И мени, ти, куме, чуешь, якось заявила:
- Ви мени цим хлибом сала залили за шкуру,
Через нього зипсувала всю свою фигуру!
Подивиться ви на мене, якою я стала:
Ноги повни, наче довбни, талия пропала!
Диставайте витамини, не носить мучного.
Я не хочу хлиба исти – бо вредить вид нього!
Отаки слова сказавши, люта и сердита,
Зафутболила хлибину рилом из корита!
Ця история – наука й нам усим для того,
Щоб не ставились по-свинськи до хлиба святого!
Василь: Так, куме, так!
(Входят Параска и Уляна)
Параска: Заходь, дивчино, зараз я тоби все знайду! Ой, та у нас тут яки гарни парубки в хати!
(Уляна сразу приняла высокомерный вид)
Василь: (толкает Грицька в бок) А як же – звичайно гарни, й не таки, що тильки по шинкам шатаються!
Параска: Ось тоби, мила, вси узори, що в мене е, виберешь соби та й вишивай соби рушника на здоровья!
Уляна: Дякую!
(Василь снова толкает Грицька в бок)
Грицько: Може, тебе провести? (встаёт)
Уляна: Чого мене провожати, я й сама дорогу знаю! (идёт к выходу)
Василь: Иди, иди!...
(Грицько идёт на ней, зовёт с собой Миколу)
Кум: Ну що, куме, и мени пора вже додому, а то жинка засварить!
(все уходят, муж с женой снова – за столом)
Параска: (вздыхает) Василю, а ти пам’ятаєш, яка я була молода?
Василь: (начал было снова читать газету, но встаёт и обнимает жену) Та була ж, була!
(звучит песня, тацуют, потом выходят все)