"Скажи, что я уплатой пренебрёг..."
Вильям Шекспир. Сонет 117
Віддячить я тобі так і не зміг,
Натхненню я своєму досі винен
За спектр духовних, радісних утіх,
Що мав завжди, коли творив невпинно.
Так, я ціни миттєвостям не знав
Під час, коли приходило натхнення,
Коли тобі освідчуватись став
У віршах, що присвячував щоденно.
Я мучусь, бо моя вина у всім,
Вона примушує писати знову.
Живу лише бажанням я одним,
Щоб ти повірила моєму слову.
Мій жар кохання не погасне, не мине,
Якщо зустрінемось, не дорікай мене.