Ночами обіймає сумний вітер,
І тінь чіясь блукає в коридорі.
Так холодно. Не гріє світер.
Ти захищай мене від жахів, що в коморі.
Мене так душить страх незнання
І залишає мерзнути у теплоті.
Мені цікаво що таке кохання?
Хіба воно існує на землі?
Мабуть лише в душі.
Боюсь я визнавати, що страждаю.
Боюсь безмовного прощання.
А що, якщо я все таки літаю?
Я полечу.. залишу вам вітання.
На волі вітер лиш колючий,
Грезе за щоки ніс і руки.
Немає нікого. Ліс дрімучий.
Пустеля вічного покою.
Ця біль нестерпна і пекуча...