Оригінал:
Ідуть дощі на наші душі,
На наші голови ідуть.
Такі холодні та бездушні,
Такі важкі, неначе ртуть.
Усе довкола оніміло,
І навіть грім не загримить,
Лише душі прозоре тіло
Під мокрим холодом тремтить.
Нависле небо землю стисне,
Аж захитається трава.
Просить:" Не йдіть!", - немає смислу!
Вони ідуть - і на слова.
Не обійти і не спинити,
І вже нікуди не втекти.
Вони і завтра будуть лити
І по душі моїй текти.
Але зі мною моя віра,
На всі відпущені роки.
То тільки низом - небо сіре,
А вище - сонце і зірки.
Переклад з украінської Світлани Груздєвої:
Идут дожди на наши души,
На наши головы идут.
Так холодны и так бездушны,
Тяжёлые…ну, словно ртуть….
И всё в округе занемело,
И даже гром не куражи'т.
Души прозрачнейшее тело
Под мокрым холодом дрожит.
Нависнув, небо землю стиснет,
Аж закачается трава.
И умолять их мало смысла!
Они идут – и на слова.
Не в силах, нет, остановиться,
И нам не спрятаться от них.
Они и завтра станут литься
И по душе моей, и в стих.
Меня спасёт, однако, вера
На все грядущие года.
Внизу лишь только всё так серо,
А выше – солнце и звезда.