Сьогодні прямо з самого ранку відкрив для себе ще одну якість людської натури у особи, яку думав, що знаю уже більше сорока років. Це своєрідна і наочна ілюстрація відомого виразу драматурга, представника древнє-римської комедії Публія Теренція: „Quod licet Iovi, non licet bovi“.
Вчора, плаваючи у ванні, я написав усмішку, яку назвав „Старі пердуни не ми“, яку тут же прочитав в телефонному режимі другому герою, старинному товаришу по навчанню і колезі по перу. В ній в гумористичній формі йдеться про наші потуги за останні кілька років вибратись на рибалку. Оскільки йому не зовсім сподобались терміни „старі пердуни“ і „канючити“, він в такій же формі запропонував мені викласти текст твору на Стихіру і пообіцяв написати розгромну рецензію, катрен з проекту якої навіть процитував тут же. Надвечір Сашко Скайпом прислав повний текст своєї рецензії, яка мені не дуже сподобалась, але я згодом опублікував її дослівно під своїм твором, так як автор все ж не зважився це зробити сам.
Тут потрібно сказати, що останній тиждень я працюю над макетом своєї збірки „Срібні струни душі“ і роблю це в тісному контакті з Алексанею, оскільки його твори повинні були ввійти до десятого розділу книги. Вчора пізно увечері ми домовились наступного дня завершити остаточні редагування по Скайпу.
Однак, прокинувшись сьогодні, був неприємно здивований емоційним набором в поштовій скриньці обривків фраз досвідченого юриста і поета, суть яких зводилась до того, що навіщо я додав текст його рецензії (дослівно „ету _ерню“) до свого твору на Стихірі, а тому він виходить із проекту і забороняє друкувати свої твори в будь-якому вигляді…
Так народився твір „Ми не Ільф і Петров (або дякую за все)“.
Незважаючи на те, що за браком часу це вже зробити практично неможливо в силу ряду причин, я все ж хотів сказати ще й про інше.
Досить часто нам в обличчя говорять те, чого не можуть чи не хочуть повторити прилюдно! Оприлюднення ж такої інформації викликає бурхливу реакцію негативного характеру. В рази неприємно, коли це стосується людини, яку ти вважаєш своїм другом. Як говориться, Quod licet Iovi, non licet bovi.
Але тут ще питання – xy is xy, тобто хто Iovi, а хто bovi. А висновки тут кожен здатен зробити самостійно.
А ще чомусь пригадались слова про те, що благими намірами вимощена дорога в пекло…
29.03.2017