Ясний місяць в ясну нічку
Ясні зорі сторожив.
Взяв він зорі, кинув в річку,
В річці добре їх помив.
Стали зорі дуже чисті,
Чисті стали, мов кришталь.
Небо гарне в цім намисті,
Хмарка висить, як вуаль.
Закохався місяць в небо,
Наче леґінь заграє.
Йому небо дуже треба,
Ходить колом, пристає.
Та на ранок охоронцем,
Як завжди в цім світі є,
Заступило ясне сонце,
Вже новий коханець є!
У любові, як в медалі,
Є дві різних сторони.
Всі тримаються подалі,
Її виру й глибини!
Та вона, реп’ях неначе,
До всіх липне й пристає.
Хто кохає, часто плаче –
Рідко шанс вона дає.