Доведеться не раз ще мені в самоті засинати,
Ще не раз буду очі заплющівші бачить тебе,
Ще нераз буду долю о кращом благати,
Може стане добріше, біду відведе.
Нехай вірш мій цілує гарячу щоку,
Нехай в шібу твою постучить легенько,
Біля хвіртки зупинить коня на скаку,
І загляне у очі твої вмить зірвавшіся з міста
І зникне скоренько.
Знаю, долю найкращу придбав за дарма.
І смієшся з кохання мого навмисно,
Але тобі життя, як би і не просив, віддала би сама,
Із зірок зплела би тобі намисто.
Непитаєш як спиться мені,
Лише місяць~ серп заглядає в віконце,
Знаєш, мені сняться сни чудні,
В них любий ти і яскраве сонце.