Ти у мрii моi восени несподiвано ранком вiйшла...

Валентин Пепел
               
               

Ти у мрії мої восени
                несподівано ранком війшла.
Я не кликав тебе, ти лебідкою білою
                крила поволі звела,
Понад дахом моїм почала ,
                як лелека, кружлять і кружлять
Та про щастя зі мною
                вірші почала промовлять.
Де ж, лебідко, у пошуках щастя
                минулі роки ти була?
Де ж надія  поділась,
                сердешна, куди  ж  загула?
Почуття лиш зостались
                довічно в серпанку надій,
Спрагу не утоливши,
                ти зникла нестримно у озері мрій.
Та застигли мої почуття
                разом з тілом холодним моїм,
Заблукали у пошкуах щастя
                вони в білім вірії зим.
Ти надію на зустріч
                та щастя весною мені подала:
Там, де ти –  там два білих , як сніг,
                у лебідки  пухових крила,
Що до неба злетіли з тобою,
                щоб ту височінь подолать,
Свою долю едину , як сонце,
                навіки зі мною обрать.