Як співачка Повалій, я у борг залізла...
Дивлюсь соромно з-під вій, мов кітка облізла.
Патла смикала мені любаскова жінка...
До кохання більш - ні-ні...лопла десь пружинка.
Як гноївкою в лице, брудом поливала...
Та хіба ж я їй за це хлопа доглядала?
Пільнувала його я, як малу дитину...
І провина не моя, що забув дружину.
Полюбляв він кошеням гладитись по шерстці...
З ним не мали ми спання...до кольок у серці.
Може я і не права, що позику взяла.
Але ж в тебе не дрова', чуєш, позичала.
Не колода й не патик - хлоп, щоб розпилити.
Не воно, а - чоловік...той, що робить діти!
Розумію, що чужий, та момент був слушний.
Він, до того ж, - не новий, ношений, беушний.
Дуже мене не дратуй, не доводь до бзіку.
Чом тебе, таку святу, зміняв на публі'ку?
Ми - не янголи усі, хиби кожен має,
Тож з болотом не міси тих, хто позичає.
В мозку не довби діру, припини вендету,
Бо, як взлощусь, розірву, як мавпа ґазету.
Хочеш хлопа повернуть, не напружуй глотки.
Я віддам його...мабуть...за страшні відсотки.
31/03/17/